"Свєжачок", подумав я (і ще кілька нецензурних слів) і поїхав забирати чергово "підкидиша" з-під притулку.
Вразив креативний підхід доброзичливців до пакування тваринки. Працівник притулку зауважив поліетиленовий пакунок, що висів на воротях притулку. У пакунку знаходилася миленька зелененька коробочка, розмірами десь так 12 на 5 на 5 см... З прорізаною збоку дірочкою, ретельно перемотана скотчем. Всередині кошеня (зайців, качок, яєць і голок всередині кошеняти я вже не шукав - не в казці ж бо живемо, далеко не в казці). Всі пам'ятають, як шпроти виглядають? Ну то Шпротою її назвати було б дуже доречно - місця в коробці не вистачало навіть поворухнутися. Компактніше запакувати кошеня не розчленовуючи його - просто неможливо. Хіба просто скотчем замотати. І чого нам досі ще поштою такі пакунки не надходять, адже винахідливість тих, хто мав би "гордо зватися людьми" меж не має...
На вихідні заберу фотоапарат - зроблю і викладу фотки більш-менш презентаційної якості. Тоді ж викладу сфоткане на мобілку кошеня у запакованому стані...
Нам таки треба музей притулку. Коробочку я б туди здав...
