vivi » 17 окт 2010, 02:12
таж не суть в зусиллях... тих зусиль не так багато вже й було (якщо матеріальними міряти,не моральними)... але щемити серце при спогаді про нього, напевно, буде завжди. згадуючи і той жаль, що не міг його врятувати ДО першої халепи, і сльози радості коли вінпочав їсти, вичухуючісь від травми, і його непередавану словами наївність... не можу краще сказати, але його смерть щось у мені підкосила (тільки майте наувазі - я в цьому не признавася!). напевно, більш дорогої істоти у мене ще і не було (і це при живих батьках, дружині, дитині). а... ТАМ з ним зустрінуся, поговоримо. якщо те ТАМ буде... тошно...