Вот публикация, автор которой, кажется, не осведомлен, что со вкусом описывает преступную деятельность. Может быть кто-7нибудь захочет и сможет заняться этим вопросом? Скажем, проинформировать редакцию, что их публикация является пропагандой жестокости и карается по ст. 300 уголовного кодекса - до 5 лет лишения свободы.
Експрес 25-27.01.2013, №9
Мухтаре, фас!
За абсолютного чемпіона серед пітбультер’єрів заплатили 30 тисяч доларів
...За селом серед засніженого поля - збірна конструкція просторої теплиці, накритої поліетиленовою плівкою. Тут, у цьому тимчасо¬вому "манежі", зведеному нашвидкуруч, і відбудуться бої чотирилапих "гладіаторів", а точніше - пітбулів.
Поруч — сотні "крутих" автівок, які приїха¬ли з різних областей України. Власники агре¬сивних собак із нетерпінням чекають незабут¬нього видовища. Такі двобої для них — не тіль¬ки адреналін та азарт, а й можливість об'єктив¬но оцінити плоди своєї праці.
"А якщо пощастить, — усміхається Вален¬тин Пиркало, досвідчений пітмен, — то ще й заробиш: ставки на кожен поєдинок — до п'яти тисяч доларів. Чи важко виховати чотирилапо¬го бійця? Звичайно. Так, пітбультер'єрів при¬рода наділила так званим геном гейм. Тобто нестримним бажанням битися і гризтися до пе¬ремоги. Тому на ринзі — лише представники цієї породи.
Але не кожен пітбуль здатний стати справж¬нім "гладіатором". Доводиться відбирати, ви¬браковувати не одне цуценя. Як? У кожного пітмена — своя "школа". Такими секретами зазвичай не діляться. Уявляєте, Мухтар, з яким я приїхав на турнір, у мене шостий за ліком пітбуль. П'ять попередніх не виправдали спо¬дівань — продав. А цей ось красень — потен¬ційний чемпіон. Не вірите? Дочекайтеся фіна¬лу, і побачите на власні очі".
...На вулиці зимно, а в "манежі" під плівкою — комфортно. Організатори турніру поспішно монтують дерев'яний ринг. Розмір його — чо¬тири на чотири метри. Поруч — два столи та стільці для суддів і ветеринарів. Натомість піт-мени та глядачі дивитимуться собачі двобої сто¬ячи. Поки головний рефері турніру перевіряє міцність і надійність рингу, спілкуємось з ще одним власником чотирилапого гладіатора.
"Я "захворів" цим захопленням три роки тому, — каже Микола Сивкович. — Друзі за¬просили на турнір. Побачив і зрозумів, що то моє — стільки емоцій та адреналіну, що аж за¬шкалюють. Тепер намагаюсь не пропускати жодного змагання. За кого вболіваю? Звичай¬но, за свого вихованця — Артека. Він у мене ще молодий, але досить перспективний: мину¬лої осені виграв два бої".
"Даруйте, — звертаюсь до співрозмовника, — а чи не шкода пса? Адже на таких турнірах мало кому з чотирилапих бійців вдається уник¬нути травм?"
"Так, — зітхає, — бувають і поверхові, і гли¬бокі рани. Але нічого, швидко загоюються. Тим паче, допомагають ветеринари. Такі пси потре¬бують періодичних боїв, інакше втратять своє призначення, а відтак і цінність. Нещодавно в Україні за абсолютного чемпіона заплатили ЗО тисяч доларів. Повірте, справжній чотири¬лапий гладіатор коштує таких грошей. Вихова¬ти його непросто — треба змалечку привчати до смаку крові. Тобто дозволяти розшматувати декоративного щура, опісля кота чи бродячо¬го пса. Навіщо? Щоб стимулювати природну агресивність. А ще багато часу доводиться за¬йматись, так би мовити, "фізпідготовкою" — бігати кроси та виробляти мертву хватку за до¬помогою гілляки чи "тарзанки".
...Фінал собачого турніру. На ринзі — Мух¬тар і Артек — переможці попередніх двобоїв. Ці чотирилапі гладіатори, здається, готові би¬тися до останнього подиху —- загрозливо гар¬чать і наступної миті оскаженіло кидаються вперед на суперника.
Володимир ІСАЄВ
