Виходить так ,що морочила усім голову, морочила,а сталося так ,як зовсім не планувалося. Я вже мала віддавати собачку новій господині, а дівчинка просто дуже і дуже чудова. Мала відвести одного вечора їй песика і залишити там ... можливо назовсім.
Отже іду я, іду з собачкою по вулиці ... і просто ридаю!!! Навіть не чекала , що так звикну до Лайми, а з другого боку услід з маминих вуст почула її недобре : "ну слава богу!" - тому і плачу, бо у безвихідній ситуації. Ледве себе змогла заспокоїти. Але, коли уже зустрілася з потенційною господинею, щоб передати собаку з рук у руки - знову не витримала - розплакалась і таки не змогла віддати їй пса. Я не знаю, яким чином прийдеться боротися з мамою яка проти того ,щоб у хаті були дві собаки ,але будь що буде. І перед дівчинкою, яка приходила до Лайми і не з пустими руками ,мені ДУЖЕ І ДУЖЕ НЕЗРУЧНО - я ще раз ось тут на форумі прошу у неї пробачення. І знаю, що буде мені нелегко . Особливо тоді, коли на мене ще звалиться відповідальність за третю собаку Діну, яка ночує у сусідки ,а сусідка літом поїде у відпустку. Але Лайму я не змогла віддати.Такого пса - навіть при всьому бажанні сам собі не зможеш так виховати , бо по любому розбалуєш. А воно таке слухняне, таке ласкаве, таке добре! І таке вдячне!!!
