Всім привіт. Я - хазяйка чорної кішечки з цього посту. Це мій хлопець шукав чорну кішку в подарунок мені на 19й день народження, бо я дуже дуже про неї мріяла і хотіла. Я перейменувала її на Джесіку, а з легкої руки мого батька вона пертворилась на Джузю. Це він привчив її кататись на лівому плечі, і з перших років нашого сумісного життя для неї не було кращої насолоди ніж залізти на ручки і годинами сидіти, поклавши голову на ліве плече.
Згодом я закінчила університет, вийшла заміж за того хлопця, ми переїхали в Лондон, і коли перед нами вперше постала ця можливість переїзду, я сказала що я нікуди не поїду без наших котиків. Тож ми перевезли їх з собою. Це було складно фінансово і логістично, та ми справились. Нажаль, у Джузі досить рано розвинувся хронічний панкреатит, і ми були частими відвідувачами ветеринарних клінік. Та я не шкодувала ні сил ні грошей на те щоб подарувати їй найкраще життя.
В Англіі ми витратили багато зусиль щоб знайти квартиру в оренду, де б нас погодились пустити з тваринами. Спочатку ми жили в маленькій квартирі з садочком, потім переїхали в великий просторий будинок, де вона любила гасати по східцям і бігала порпатись в саду у будь-яку погоду. Ми прожили разом майже 14 щасливих років, не розлучаючись більше ніж на пару тижнів, але в кінці лютого 2023 мені довелось відпустити на райдугу моє маленьке сонечко, мою чорняву зірочку, мою солодку крихітку Джузю. В неї розвинулась важка ниркова недостатність і відпустити її було єдиним правильним рішенням. Вона була в мене на ручках до самого кінця, муркала і обіймалась як завжди, їй було тепло і зовсім не страшно. Вірю що тепер вона біжить по мʼякенькій травичці і оберігає мене з висоти своєї хмариночки.
Цим постом я хотіла би вшанувати памʼять моєї любої подружки і подякувати тим героїчним жінкам що рятують пухнастиків з вулиці. Дуже вам дякую за цей чудовий досвід бути котомамою такої незвичайної киці.

Джузя просто обожнбвала мого чоловіка, могла годинами сидіти отак в нього за пазухою

А це остання наша фоточка разом у ветеринарці.
