Біло-райдужний хлопчик - на жаль, ще й меморіальний :(
Добавлено: 29 июл 2011, 23:46Жахливий сьогодні день був...
У процес обміну двох двотижневих кошенят, що були у мене тиждень на вигодовуванні (viewtopic.php?f=91&t=28938) на Ритину Анфісу (viewtopic.php?f=91&t=29141), мені задзвонила панянка з історією героя цієї теми. Я, врешті-решт, так майже нічого з його історіїї і не второпав... Чи то його викинули з горішнього поверху, чи то він сам випав; два дні валявся на вулиці, чи три... Реконструкція подій приблизно така: кошеня (це я з'ясував вже по факту, у дзвінку фігурував дорослий кіт), падіння з висоти, унаслідок отриманих травм нерухомо лежав цілий день. Був занесений на огляд до веткабінету (мені незнайомого, з приводу кваліфікації лікарів ні версій, ані вражень не маю; хоча хоч убий не розумію нащо йому призначати Л-лізин було...), де йому були зроблені "якісь два уколи". На ніч кошеня "занесли на городи, щоб його собаки не загризли", на ранок - повернули назад на газончик під будинком.
Одним словом, поїхав забирати.
При моєму первинному огляді: дуже анемічний, помітно ускладнене дихання (краще сказати - насилу дихає), болюча реакція на пальпацію черевної порожнини і грудної клітки, слабковиражена больова реакція задньої лівої лапи. Стояти - не стоїть, лапи роз'їжджаються, хоча при пальпації переломів не очевидно. Таз - на 80% впевнений, цілий...
У "моїй" клініці діагностували пневмоторакс (ліва доля легенів "зхлопнулась" від удару), підозру на діафрагмальну грижу (це розрив діафрагми з "випаданням" кишківника у грудну клітку). Вкололи дексу, еуфілін, фурасемід. На рентген ми насилу прорвались, бо було пізно - нас вже не записували: "приїжджайте, як хтось не прийде, тоді візьмемо". Приїхали, попробуй нас не взяти... По доорозі після фурасеміду упісялись просто казкво - це добре, значить січовий цілий. Прорвались. Рентген діафрагмальну грижу не підтвердив - ура! Ура - бо діафрагмалььна грижа в умовах львівської ветеринарії - вирок. Операція відноситься до торокальної хірургії, себто потребує примусового наповнення легень, що можливо при наявності інгаляційного наркозу (у Курача є, точно знаю і ще раз нагло про це кажу, правда не працює). Але грижі нема.
Розписали призначення - еуфілін, гамавіт (бо ж анемічне жахливо), антибіотик, закупились препаратами. Поїхали додому - розміщатись. По дорозі домовились за кисневу подушку і кисень для барокамери (котегу найближчі кілька днів було показано просто-таки жити у ній). Приїхали додому.
Отут закони Мерфі спрацювали на повну... Питання евтаназії поставало протягом епопеї разів п'ять... Але ж все розрулили, вирішили боротись... Сама тварючка якось збадьорилась, задихала (після еуфіліну і ін.), голос стала подавати, а не ті страшенні звуки незмазаних дверей... Заїхали тільки-но у двір мого будинку - якось забився у переносці, наче запанікував. Поки машину обійшов за переноскою - чуйка що щось не так... Заглядаю - то не він у переносці ковбаситься, то ним ковбасить. Відкриваю - останні судоми, зупиняється дихання, зупиняється сердцебиття - навіть, ще не усвідомлюючи, що можна зробити, не встигаю дотягтись до аптечки...
Мені, на жаль, по різним причинам, доводилося присипляти тварин. Але так... Коли вже остаточно вирішили боротися і тупо не довезти додому... Коли останні подихи фактично в мене на руках - я категорично проти! Було боляче. Зізнаюсь, поки ніхто не бачив - я плакав.
У процес обміну двох двотижневих кошенят, що були у мене тиждень на вигодовуванні (viewtopic.php?f=91&t=28938) на Ритину Анфісу (viewtopic.php?f=91&t=29141), мені задзвонила панянка з історією героя цієї теми. Я, врешті-решт, так майже нічого з його історіїї і не второпав... Чи то його викинули з горішнього поверху, чи то він сам випав; два дні валявся на вулиці, чи три... Реконструкція подій приблизно така: кошеня (це я з'ясував вже по факту, у дзвінку фігурував дорослий кіт), падіння з висоти, унаслідок отриманих травм нерухомо лежав цілий день. Був занесений на огляд до веткабінету (мені незнайомого, з приводу кваліфікації лікарів ні версій, ані вражень не маю; хоча хоч убий не розумію нащо йому призначати Л-лізин було...), де йому були зроблені "якісь два уколи". На ніч кошеня "занесли на городи, щоб його собаки не загризли", на ранок - повернули назад на газончик під будинком.
Одним словом, поїхав забирати.
При моєму первинному огляді: дуже анемічний, помітно ускладнене дихання (краще сказати - насилу дихає), болюча реакція на пальпацію черевної порожнини і грудної клітки, слабковиражена больова реакція задньої лівої лапи. Стояти - не стоїть, лапи роз'їжджаються, хоча при пальпації переломів не очевидно. Таз - на 80% впевнений, цілий...
У "моїй" клініці діагностували пневмоторакс (ліва доля легенів "зхлопнулась" від удару), підозру на діафрагмальну грижу (це розрив діафрагми з "випаданням" кишківника у грудну клітку). Вкололи дексу, еуфілін, фурасемід. На рентген ми насилу прорвались, бо було пізно - нас вже не записували: "приїжджайте, як хтось не прийде, тоді візьмемо". Приїхали, попробуй нас не взяти... По доорозі після фурасеміду упісялись просто казкво - це добре, значить січовий цілий. Прорвались. Рентген діафрагмальну грижу не підтвердив - ура! Ура - бо діафрагмалььна грижа в умовах львівської ветеринарії - вирок. Операція відноситься до торокальної хірургії, себто потребує примусового наповнення легень, що можливо при наявності інгаляційного наркозу (у Курача є, точно знаю і ще раз нагло про це кажу, правда не працює). Але грижі нема.
Розписали призначення - еуфілін, гамавіт (бо ж анемічне жахливо), антибіотик, закупились препаратами. Поїхали додому - розміщатись. По дорозі домовились за кисневу подушку і кисень для барокамери (котегу найближчі кілька днів було показано просто-таки жити у ній). Приїхали додому.
Отут закони Мерфі спрацювали на повну... Питання евтаназії поставало протягом епопеї разів п'ять... Але ж все розрулили, вирішили боротись... Сама тварючка якось збадьорилась, задихала (після еуфіліну і ін.), голос стала подавати, а не ті страшенні звуки незмазаних дверей... Заїхали тільки-но у двір мого будинку - якось забився у переносці, наче запанікував. Поки машину обійшов за переноскою - чуйка що щось не так... Заглядаю - то не він у переносці ковбаситься, то ним ковбасить. Відкриваю - останні судоми, зупиняється дихання, зупиняється сердцебиття - навіть, ще не усвідомлюючи, що можна зробити, не встигаю дотягтись до аптечки...
Мені, на жаль, по різним причинам, доводилося присипляти тварин. Але так... Коли вже остаточно вирішили боротися і тупо не довезти додому... Коли останні подихи фактично в мене на руках - я категорично проти! Було боляче. Зізнаюсь, поки ніхто не бачив - я плакав.
